Доволі часто доводиться чути, що в моїх статтях забагато негативу, критики і сарказму. Чи то так співпало напередодні Великодня, але наразі маю цілком конкретний привід зрадити власній стилістиці і написати матеріал в цілковито позитивному ключі. Отже, минулого четверга в Гопчиці відбувся схід села. Порядок денний заходу не вирізнявся оригіналь- ністю: звіт голови і виступи гостей. Але розбещені попередніми тамтеш- німи презентаціями, ми чекали на щось особливе — і Гопчиця не підвела. Тематичні стенди, презентаційні матеріали, а кожен пункт свого звіту керівник громади ілюстрував фото і відеоматеріалами, навіть цілими сюжетами (приміщення сільського клубу нагріли перед зборами, тому техніка збоїв не давала). Завжди хвилювало питання: чому при майже однакових бюджетах в одних територіальних громадах роками потихеньку заростають мохом і вкриваються пліснявою, а в інших проводять енергозберігаюче вуличне освітлення, лагодять дороги, реконструюють заклади соцсфери?
Якщо загальними тезами підсумувати почуте, то, по-перше, в селі розпочалися роботи з виготовлення генерального плану, аби розширити межі населеного пункту, провести водогони, впорядкувати парки, пляжі тощо. Щоб капітальна забудова підпорядковувалась якійсь логіці, а не будувалося, як ото у нас люблять, що завгодно і де кому заманеться. По- друге, проводиться реальна робота з молоддю, не традиційна совдепія, замаскована шароварами, а цілком сучасні речі: футбольні і хокейні турніри, бігові марафони до Дня молоді, купальські гуляння, ВодохрещеFest, висвітлюється діяльність в соцмережах, коштом місцевого господарства ремонтується атлетичний зал для спортсменів... Можливо, завдяки цьому гопчицька статистика не вганяє в депресію: минулого року там наро- дилося 19 малюків, зареєстровано 9 шлюбів. По-третє, реконструйовано вуличне освітлення (встановлено економні світлодіодні ліхтарі), відремонтовано 4 км доріг. По-четверте, демонструють цілком сучасний підхід до популяризації краєзнавства, згадати хоча б віртуальний тур місцевим музеєм, пленер з малярства, розвідки польських студентів-архітекторів. Власне, можна продовжувати й по- двадцяте, але останнім часом про Гопчицю стільки розповідалося, певно, вже немає загальнонаціонального каналу, який би не розтиражував гопчицьких змін: 1+1, Інтер, ІСТV, UA: Перший, ТРК «Україна»... Закінчуючи звіт, Р. Прилуцький подякував керівникові ФГ «Дружба-Л» за підтримку таких починань та активістам, які прибирали місцеві сміттєзвалища та прочищали лісосмуги, фарбували і встановлювали інформаційні таблички, займалися волонтерською роботою, за минулий рік висадили майже три сотні дерев. В одному з випусків ведучий «Телебачення Торонто» Майкл Щур, презентуючи свій сюжет про Гопчицю, сказав, що, очевидно, Києву треба було не за боксера голосувати, а за зварника. Не беруся судити, як би там мав голосувати Київ, а нам направду треба задуматись. Врешті, як би там хто не впирався, а нас таки об’єднають в ОТГ, і тоді постане питання обрання ініціативного голови, який ще не навчився красти... А л е п о в е р н е м о с я д о п о р я д к у денного зборів громади. Спочатку роз’яснення про строки завершення опалювального сезону та дії субсидії надала начальник відділу з призначення грошових допомог та компенсацій УПСЗН Тетяна Процюк. Потім вкотре популяризував медреформу головлікар КУ РЦ ПМСД Іван Роздольський, традиційно процитувавши Сталіна з його сакраментальним « Про гарного лікаря, якого пацієнти прогодують, і про решту, яких нам не треба»... Виступаючий уникав оціночних характеристик реформи, підкресливши, що раніше не залежно від того, зверталися пацієнти чи ні, а лікар отримував платню, зараз для того йому необхідно надати послуги, бажано якісні. Щодо угоди з сімейним лікарем, то її можна укласти хоч з фахівцем з Києва, хоч з Тернополя, але є одне «але»: варто пам’ятати, що київський лікар в Гопчицю на виклик не їздитиме. Зважаючи на це, запропонував орєнтуватися на місцеві кадри. Відповідаючи на питання із залу, прояснив ситуацію з долею місцевого зубопротезного кабінету та розвіяв ілюзії щодо існування державних аптек: їх немає не тільки в районі, а й в країні. По суті ліки — це той же товар, ціну на який формує ринок. Ще одним гостем заходу стала начальник відділу освіти Зінаїда Бутенко, яка приділила час освітній реформі і ситуації в районі, порівнявши показники 2010 і поточного років. Природно, присутніх в залі не особливо цікавили перспективи районної освіти, їх непокоїла виключно доля місцевої школи. Доповідач запевнила, що школа І—ІІІ ступенів в Гопчиці має право на життя. Натомість директор місцевого навчального закладу Марія Журавльова не стримувала емоцій, адже, судячи з її слів, вчитель і крейда — вся доступна наочність. У двох класах старої школи провисають балки і навчання не можливе. Те, що першокласникам відділ освіти придбав парти — дуже добре, але краще б над ними залатали дах. Зінаїда Михайлівна парирувала, що освітні кошти, виділені на меблі, можна використовувати тільки за прямим призначенням. Тут же зреагував зал: чому на переобладнання шкільної котельні витрачено 800 тисяч і куди пішли ті кошти, якщо навіть цеглу на її спорудження виділило місцеве господарство, для порівняння — капітальний ремонт величезного приміщення місцевого клубу обійшовся дешевше. Посадовець пообіцяла познайомити наступного разу бажаючих з кошторисами та вимогами до будівництва і експлуатації подібних об’єктів. Виступ нинішнього керівника місцевого фермерського господарства був лаконічним і по суті. Почав з того, що кілька років тому голова ОДА обіцяв на проект добудови навчального закладу 3 млн, минулого року його заступник — вже 4, цьогоріч нардеп Руслан Демчак заявив про п’ять — ставки ростуть, а школа стоїть недобудована. Він зауважив, що підприємство не відмовляється від обіцянки про десятивідсоткову дольову участь в добудові, а зважаючи на скарги начальника освіти на незадовільне фінансування, пообіцяв, що учнів підтримають за будь-яких умов. Власне, підтримка мала цілком конкретний вияв: господарство придбало школі 6 комп’ютерів з усіма необхідними комплектуючими, принтером, медіа програвачем і LED-телевізором. Між іншим, це перше побачене мною село, де пайовики на зборах не мріяли побити орендаря. Припускаю, що це якось пов’язано з тим, що Гопчиця займає друге місце в області за рівнем орендної плати. Добре їм: і орендар на місці, і голова ініціативний, і, як стверджують в сюжеті «1+1» там народжуються найрозумніші люди в околиці… Я вже подумую, може й мені емігрувати в Гопчицю — у них там є реальні перспективи, а у нас поки що примарна площа. Петро Шафранський, перший заступник голови РДА, після звіту пожартував про те, що якщо така динаміка збережеться, то, може, ще Погребищу доведеться приєднуватися до Гопчицької ОТГ. А перейшовши до речей більш прагматичних, пояснив, що, на жаль, місцева школа не потрапила до переліку Державного фонду регіонального розвитку, оскільки там беруться за об’єкти, рівень готовності яких складає понад 80%, а Гопчицька школа готова на 65%, але чекати з моря погоди немає сенсу, тому посадовець запропонував забрати будівлю на баланс сільської ради, аби напряму здійснювати фінансування. А коли вдасться збільшити рівень готовності, там з’явиться купа любителів (я б сказала — професіоналів) перерізання стрічок.
Лідія МУСІЄНКО, районна газета «Колос»