Тут отец Геннадий Шкиль дискуссией про шансон напомнил мне про взаимопроникновение, украинской и русской культур 
:-).
В юности я дружила с молодыми членами Украинской Хельсинкской группы - жена Матусевича Оля Гейко была на класс старше меня. Я постоянно у них тусовалась. Помню, они снимали квартиру в доме на ул. Ленина, где надо было отапливать грубкой (там сейчас кафе-книжный магазин "Бабуин") и мы после общения за бутылочкой (двумя-тремя) портвейна "Белый дохлый лебедь" пели в переводе на украинский городской блатной шансон :-)
Коли хитаються ліхтарики ночами
І боїтеся ви по вулицях ходить,
Із шинку я іду, нікого я не жду,
Нікого я вже неспроможний полюбить!
із шинку я іду, нікого я не жду,
Нікого я вже неспроможний полюбить!
А мені дами цілували навіть руки!
Одній вдовиці дім пропить я допоміг!
А мій нахабний сміх заполонив усіх
І розлетілась моя юність, як горіх!
А мій нахабний сміх заполонив усіх
І розлетілась моя юність, як горіх!
Сиджу на нарах, як король на іменинах,
І пайку білого вже мрію відкусить.
Дивлюсь як кіт в вікно, а серцю все одно,
Я більш нікого не спроможний полюбить!
С каким удовольствием мы ее пели! :)
Судя по качеству перевода, кто-то из киевских поэтов.
Мирослав Маринович хорошо играл на ф-но, а Микола Матусевич на гитаре...
